БАТЬКІВСЬКІ ЗБОРИ

КЛАСНИЙ КЕРІВНИК КУРНОС Л.Б.

«ВІД ВИХОВАННЯ ДО ПОКАРАННЯ»

МЕТА: 1. Отримати відомості про стосунки між дітьми і батьками в сім'ї учнів класу. 2. З'ясувати, які заходи заохочення і покарання вважають за краще приймати батьки учнів. 3. Сприяти формуванню у батьків уявлень про дійсний батьківський авторитет і актуалізацію потреби його прояву в стосунках з дітьми. ОБЛАДНАННЯ: · Комп’ютерна презентація « От воспитания до насилия»; · ситуації для обговорення в групах; · пам’ятка для батьків. ПЕРЕГЛЯД ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ЛЕКЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ Сім'я – колиска духовного народження людини. Різноманіття стосунків між її членами, гола і безпосередність відчуттів, які вони відчувають один до одного, велика кількість різних форм прояву цих відчуттів, жива реакція на щонайменші деталі поведінки дитини – все це створює сприятливу середу для емоційного і етичного формування особистості. Мізерність, одноманітність, монотонність емоційного досвіду в ранньому дитинстві можуть визначити характер людини на все його життя. Як багато сердечного тепла було занапащено через нездатність зрозуміти іншого і самого себе! Скільки великих і малих драм не відбувалося б, володій їх учасники і ті люди, що оточують умінням співчувати, прощати, любити. Любити теж треба уміти і це уміння не дається матінкою-природою. Найбільший дефіцит, який випробовують наші діти, - це дефіцит ласки. Батьки не знаходять часу, забувають, а може бути, навіть соромляться приголубити свого дитяти просто так, покоряючись якомусь внутрішньому пориву. Боязнь розпестити дітей, особливо хлопчиків, заставляють батька або матір бути надмірно суворими з дітьми. Виправдовуючи свої дії, батьки посилаються на різні приклади з історії людства. Так, ми знаємо, яку жорстку школу проходили хлопчики на чоловічій половині будинку в Древній Спарті. Але ж з них готували сильних, мужніх, нещадних воїнів. Або індійські племена, де 4-літніх хлопчиків відправляли в інший табір, де вихователь вчив їх всім премудрощам життя, виховував відважних воїнів, слідопитів. Індійці вважали, що хлопчики повинні зростати далеко від матері, не знаючи її ніжності та ласки. Таке виховання обумовлювалося особливістю життя індійських племен. Останнім часом набуло поширення таке поняття, як синдром небезпечного поводження з дітьми (СНПЗД). Це поведінка батьків по відношенню до дитини, що супроводиться нанесенням фізичної, психологічної і моральної травми. Поняття СНПЗД включає різні варіанти: від фізичного насильства, загрозливого життю дитини, до неправильного виховання. Сім'ї, де реєструється СНПЗД, зазвичай відносять до категорії неблагополучних. Люди, Які вживають алкоголь, матері-одиночки, особи з низькою освітою і виховним цензом. До категорії неблагополучних відносяться і сім'ї цілком матеріально забезпечені, якщо батьки не приділяють дитині уваги, вважаючи за краще відкуповуватися від малюка подарунками, великою кількістю іграшок, всілякою їжею, одягом. Їм ніколи. Не будучи підготовленими в області виховання, татусі й мами використовують простий і ефективний шлях: фізичне насильство. Останнє частіше всього застосовується матерями ніж татами. Мати зазвичай зганяє на дітях стомлення, що накопичилося, і роздратування. СНПЗД спостерігається в 3 рази рідше до дівчаток, ніж до хлопчиків. Останні рухливіші, своїм бігом і криками дратують батьків. Діти – перші, хто страждає глибоко і трагічно від дефіциту часу у дорослих. Виникла проблема дітей, як тягар, ширше стали застосовуватися фізичні дії. Атмосфера сім'ї визначається її міцністю, її етичними ідеалами, далекими і близькими цілями, емоційним складом. І, чим більше позитивних емоцій отримує в сім'ї дитя, тим краще. Сім'я при всіх властивих їй турботах, клопотах, засмученнях і навіть нещастях повинна приносити людині радість. Діти за своєю природою надзвичайно жадібні до вражень. Удома повинно бути цікаво, сім'я повинна давати добру стимул уяві і відчуттям. Діти як губка, вбирають все, що відбувається довкола них. Вони не уміють хитрувати і пристосовуватися. За допомогою батьків у дітей повинно закладатися уявлення про те, якою має бути сім'я, її побут, взаємовідношення між членами сім'ї. Частенько сім'я, в якій людина виросла, стає моделлю її майбутньої сім'ї. Про взаємини в сім'ї, про заохочення і покарання, про доброту і ніжність, про родинні свята і традиції поведемо ми розмова на наших зборах.
ТЕКСТ ДЛЯ КОЛЕКТИВНОГО ОБГОВОРЕННЯ
Е.АГАШКОВА «РЕМІНЬ У СПАДОК» Ця історія трьох поколінь. Мати жорстоко била свою дочку. Дочка, коли виросла, пальцем не чіпала свого дитяти. Здавалося б, все добре, але. . . Дуже багато листів про жорстокість батьків, про те, що жорстокість породжує жорстокість, я з цим згодна, і вважаю, що треба дістатися до першопричин. Хочу поділитися випадком зі свого дитинства. Коли почалася війна, я вже була без батька, розійшлися батько з матір’ю, коли мені було три роки… Невдачі в особистому житті, війна, позбавлення – все це позначилося на стані моєї матері, викликало в неї роздратування навіть проти єдиної маленької доньки… Перший випадок побоїв я пам'ятаю, коли мені виповнилося 4 роки. Недодивилася вихователька дитячого саду, заговорилася з подружкою, а з мене зняли красиве плюшеве пальто в той момент, коли ми гуляли в садку. Велике було горе матері, коли в суботу вона прийшла брати мене додому, а я без пальта взимку, у військові роки коли нічого не можна було купити, дістати, коли дитячі пальта коштували дуже дорого. Всю дорогу додому вона йшла, і била мене, рази два її зупиняли працівники міліції, погрожували відняти дитину. Прийшли додому, вона мене не пустила, так я і заснула біля порогу будинку, як цуценя. Пам'ятаю далі, била мене вже в шкільні роки за все: за те, що не вимила посуд до її приходу додому, за те, що не підмела підлогу. Била особливо жорстоко, кожного разу вигадуючи прийоми: то мокрим рушником, то дротом, то ставила колінами на горох… Пам'ятаю, в 4 класі розсміялася на уроці, хтось мене розсмішив, а я не могла зупинитися. Так вчителька викликала матір, яка тут же, при всіх в школі почала бити мене, абияк, з такою злістю, що вчителі стали віднімати мене в неї. Після цього вона жодного разу в школу не приходила, вчителя її викликати боялися, та і не було за що, вчилася я добре. Била вона мене одного дня за розбиту карафу вже в 5 класі, а мені образливо було не за те, що б’є, я вважала, що заслужила, а за те, що я цілий день до її приходу стояла навколішки перед іконою і молилася, щоб не била (хтось з подруг порадив), потім із злості на бога я заховала ікону так, що її мати не могла знайти. Одного дня, начитавшись про героїзм, про тортури, страти, про партизан, я вирішила не плакати, якщо битиме, а уявити себе партизанкою на тортурах і терпіти. Б’є вона мене черговий раз, сильно б’є, затиснувши між колін, а я мовчу, вона б’є, а я мовчу, страшно їй стало, що вона з дитям зробила, чому мовчить, чому не кричить? Поглянула вона мені в очі, погладила і гірко заплакала, дала мені грошей на кіно і попросила, що якщо вона коли-небудь ще почне бити, щоб я бігла. Прийшов такий випадок, я і побігла, а вона наздогнала мене на вулиці, додала ще і за те, що ганьбилася, бігла по вулиці. Кінець всім цим биттям все ж прийшов, коли мені виповнилося 16 років, я не витерпіла, рахувала себе вже не дівчинкою, а самостійною дівчиною, скрутила їй руки і повалила на ліжко. Це був вибух, вона остовпіла, нічого не розуміючи, що трапилося. Її слухняна, забита, худенька, маленька дочка підняла на неї руки, як же так? Після цього вона мене не чіпала жодного разу, ми з нею стали як подруги, дружили все життя до останнього її дня. Я свою дочку виростила, жодного разу не чіпаючи, лише інколи говорила їй: «І тобі, Танюшка, не соромно?». Цього вистачало, щоб Танюшка розревівшись, сама себе ставила в темний кут, сама себе карала на невизначений термін, сама себе визволяла з кута. Зараз Таня сама вже мама, виховує дочку і сина, і я приголомшуюся, коли вона їх б’є за витівки, звідки ця озлобленість? Адже я жодного разу її не била. Невже від бабусі? Можливо, від всяких неприємностей на роботі, вдома? Зараз я працюю викладачем в СПТУ, працюю з важкими дітьми, є класним керівником групи, забороняю майстрові виробничого навчання бити учнів, переконую батьків, що бити дітей – це не педагогічний прийом, це не принесе позитивних результатів у вихованні. Але все ж таки ніяк не зрозумію, чому у мене дочка така зла з дітьми? ПИТАННЯ ДЛЯ КОЛЕКТИВНОГО ОБГОВОРЕННЯ: 1. Чи потрібно карати дитину? Як? 2. Чи виправдовують себе фізичні заходи покарання? 3. Чи потрібно дитину пестити? 4. Чи не буде це балувати?
РОБОТА В ГРУПАХ: ЩО РОБИТИ, ЯКЩО… (1 ГРУПА) Дитина погано поводиться на вулиці або в гостях, в той момент, коли на вас спрямовані погляди інших людей? Що робити у такому разі? ЩО РОБИТИ, ЯКЩО… (2 ГРУПА) Що робити, якщо до вас прийшли гості? Відправити дитину погуляти? Укласти її спати раніше? Або, слідуючи правилу XIX століття, постаратися, щоб діти були видні, але не чутні? ЩО РОБИТИ, ЯКЩО… (3ГРУПА) У дитяти немає бажання ділитися з вами своїми думками і бідами, і слухати те, що ви говорите? (ОБГОВОРЕННЯ) СЛОВО ВЧИТЕЛЯ. Коли дитина вам щось розповідає, прагніть дати йому зрозуміти, що ви його уважно слухаєте. Не треба в цей час витирати пил, переглядати газети або фарбувати нігті. Дитина відразу відчуває, що він не в центрі вашої уваги і у нього відразу пропадає охота говорити. Дивіться їй в очі, щоб вона знала, що ви зосереджені на тому, що ви чуєте. Заохочуйте її продовжити розповідь, запитуйте: «А що було далі?», «Він дійсно так робив, так?» Коли ви відповідаєте на питання дитини, постарайтеся не бути багатослівним. Нехай мова дитини переважає у вашій розмові з нею. Майте мужність з'явитися перед своїм дитям зі всіма своїми людськими відчуттями і слабкостями. Якщо у вас вистачить мужності розкрити їх перед дитям, це піде на користь вам обом. Дослідження показують, що коли одна людина в чомусь признається іншій, вона як правило отримує у відповідь аналогічне визнання. Напевно те ж вийде з вами і вашим дитям. Розкажіть дитині про свої «пригоди», починаючи з того часу, коли ви були маленькими. Спробуйте розповісти їй про такі речі, які батьки, як правило, не розповідають, вважаючи, що дітям це нецікаво. Про хороших і поганих вчителів в школі, де ви вчилися, про ваші бійки з хлопчиськами, про життя в піонерському таборі, про перше побачення і так далі. Ви побачите, все це буде цікаво вашому дитяті, ви з'явитеся перед ним живою людиною. Не треба з кожної історії виводити мораль. Просто розкажіть. Готових рецептів та моделей виховання не існує. Але прислухатися час від часу до порад фахівців варто. Адже у вихованні дітей батьки нерідко припускаються грубих помилок, яких могло б і не бути, якби дорослі мали за звичку переглядати спеціальну науково-методичну літературу, відвідувати консультації в педагогів та психологів.
ЗРОБИТИ ПРАВИЛЬНИЙ ВИБІР ВАМ ДОПОМОЖЕ ЦЯ ПАМ'ЯТКА. Покарання — серйозний замах на фізичне та психічне здоров'я дитини. Навіть якщо дитина завинила, не забирайте в неї подарунків, які вона перед тим отримала. Не залишайте її без похвали чи винагороди, що вона їх заслужила вже після того, як завинила. Не карайте дитину із запізненням. Краще вже не карати зовсім, адже запізніле покарання не дає малюкові змоги виправитися. Не нагадуйте дитині про її "старі гріхи". Не заважайте їй "починати життя спочатку". Покараний — вибачений. Інцидент вичерпано! Незалежно від ступеня провини та повноти усвідомлення дитиною своєї помилки, вона не повинна сприймати покарання як свідчення переваги вашої сили над її слабкістю, як приниження її гідності. Приймайте дитину такою, якою вона є: з усіма недоліками, слабкостями й достоїнствами. Спирайтеся на сильні сторони її особистості. Не соромтеся демонструвати дитині свою любов. Нехай вона зрозуміє, що ви любитимете її за будь-яких обставин, проте пильнуйте, щоб ваша любов не перетворилася на вседозволе­ність та бездоглядність. Установіть чіткі межі й заборони (бажано, щоб їх було небагато) і суворо дотримуйтеся їх. Але в цих межах дайте дитині можливість діяти вільно. СЛОВО ВЧИТЕЛЯ.
Дитина має боятися не покарання, а того, що вас засмутить її вчинок, вашого розпачу через необхідність вдаватися до такого виховного заходу.
Шведську дитячу письменницю Астрід Ліндгрен завжди непокоїло жорстоке ставлення батьків до своїх дітей. "Скільки дітей отримали свої перші уроки насильства від тих, кого любили, — від власних батьків — і потім понесли цю "мудрість" далі, передаючи її з покоління в покоління!" — писала письменниця. На підтвердження того, що покарання — надзвичайно важкий іспит для дитини, Астрід Ліндгрен розповіла досить повчальну історію, почуту від однієї жінки.
"Колись люди вважали, що виховання без різки неможливе. Сама жінка в це не дуже й вірила. Проте одного разу її маленький син добряче завинив. І їй тоді здалося, що він заслуговує на покарання. Жінка наказала хлоп'яті піти й самому зірвати різку. Той пішов і його довго не було. Нарешті він повернувся весь у сльозах і сказав: "Різки я не знайшов, але ось тобі камінь, який ти можеш у мене кинути". Мати розплакалася, бо раптом побачила всю ситуацію очима дитини. Хлопчик, мабуть, розмірковував: "Якщо мати хоче зробити мені боляче, для цього підійде й звичайний камінь". Жінка поклала той камінець на кухонну поличку, де він і лишався багато років по тому як вічне нагадування про обіцянку, яку дала тоді жінка сама собі: "Жодного насильства!"
Так, дорослі мають забути про насильство щодо дітей. Жорстокі методи виховання принижують особисту гідність малих, призводять до серйозних психологічних стресів. А сучасному малюкові і так доводиться жити в умовах підвищеного стресу. Батьки зазвичай не зважають на відмінність між тим, як вони сприймають світ, та як його сприймає дитина. Вони практично пригнічують її зайвою інформацією та непосильними для неї емоційними і фізичними навантаженнями. Усе це не минає для дитини безслідно: в сучасних малят з'являються такі "дорослі" захворювання, як безсоння, виразка, коліт, мігрень. Є над чим замислитися, чи не так?
Причиною неадекватної поведінки дитини, психічних розладів можуть стати навіть щоденні побутові розмови батьків з малюком. Адже більшість дорослих часто зовсім не зважає на дрібні зауваження та вирази, які зазвичай використовують у своєму мовленні, спілкуючись з дитиною. А саме ці "дрібниці" інколи дуже сильно впливають на дитину і здатні сформувати в неї стійкий негативізм щодо батьків. Насамперед, повірте в унікальність та неповторність своєї дитини. Вона не є точною копією вас самих. Тож не варто вимагати від сина чи доньки реалізації вашої життєвої програми та досягнення ваших цілей. Надайте дитині право прожити своє життя так, як прагне саме вона.